Історія створення і розвитку засобів обчислювальної техніки.
У країнах Стародавнього Сходу існували китайські рахунки (дошки) на яких рахунок здійснювався за допомогою паличок або кісточок одиницями та п’ятірками.
Розвиток пристроїв для рахунку йшло в ногу з досягненнями математики. Після відкриття Джоном Непером логарифмів у 1623 році була винайдена логарифмічна лінійка, її автором був англійський математик Едмонд Гантер, а удосконалив – Вільям Отред. Логарифмічні лінійки мають довге життя : від 17 століття до нашого часу. В експозиції музею вони представленні трьома видами.
Але ні абак, ні рахівниця, ні логарифмічна лінійка не означають механізації процесу обчислень. У 17 столітті французький вчений Блез Паскаль винайшов принципово новий обчислювальний пристрій – арифметичну машину (Паскалін). В основу було покладено виконання обчислень за допомогою металевих шестерень, виконувались всі чотири арифметичних дії. Майже одночасно з Паскалем лічильну машину сконструював німецький математик Готфрід Лейбніц (Калькулятор Лейбніца).
Рахункові машини Паскаля і Лейбніца стали прообразом арифмометра. Перший арифмометр для чотирьох арифметичних дій вдалося побудувати у 1790 році німецькому годинниковому майстру Гану. Особливий вклад в удосконалення конструкції арифмометра зробив Вільгод Теофіл Однер. Він у 1874 році запропонував для виконання обчислень принципово нову модель арифмометра. Особливість його конструкції була в застосуванні зубчатих коліс з переміним числом зубців (Колеса Однера). Арифмометри побудовані по принципу Однера дожили майже до нашого часу і нараховують до 50 моделей. У нас в музеї є моделі “Фелікс” і “Фелікс-М”.
В 1884-87 годах Герман Холлеріт розробив модель електричного табулятора для підрахування результатів перепису населення в США. Особливість конструкції табулятора була в тому, що вхідна інформація вводилась з технічного носія – перфораційної картки і зчитувалась електромеханічним способом. Було покладено початок створенню і застосуванню комплекту перфораційних обчислювальних машин (ПВМ) до складу яких входили – перфоратор, контрольник, сортувальна машина та табулятор. Такий комплект машин був на всіх машино-обчислювальних станціях в системі статистичного обліку майже до 90-х років двадцятого століття. Програмування виконуваних задач і розрахунків було на комутаційних дошках методом з’єднання (комутації) гнізда надходження струму з гніздом прийому струму – це був елементом програми.
У 1833 році англійський вчений Чарльз Беббідж розробив проект “аналітичної машини”. За його задумом це мав бути гігантський арифмометр з програмним управлінням. В машині Беббіджа були передбачені арифметичний і запам’ятовуючий пристрої, це був прообраз майбутніх обчислювальних машин. Здійснити свій проект Беббіджу не судилося з-за недостатнього розвитку техніки і його аналітична машинна на час була забута. Лише через 100 років проект Беббіджа привернув увагу німецьких інженерів (Конрад Цузе), які побудували машину Беббіджа і зрозуміли, що вона безнадійно застаріла. Виникла потреба в побудові нової моделі. У США група спеціалістів під керівництвом Джона Моуклі та Преспера Екерта в 40-х роках ХХ століття почала роботу по побудові комп’ютера на базі електронних ламп. До роботи приєднався математик Джон фон Нейман, який сформулював загальні принципи функціювання універсальних обчислювальних машин. В музеї можна ознайомитись з короткими описами роботи вказаних вчених.
Перша в світі електрона обчислювальна машина була побудована в США в 1946р. і називалась ЕНІАК (електронний цифровий інтегратор і калькулятор). Основою цієї машини були електроні лампи (18 тисяч ламп), монтаж був навісний, безліч електронних реле. Надійність була 0,18-0,20 , тобто гарантована достовірність виконаних розрахунків була до 20%. Щомісяця виходило зі строю до 2 тисяч ламп. Самим великим недоліком було програмування. Програма зберігалась не в пам’яті машини, а набиралась складним чином за допомогою перемичок на комутаційній дошці, яка знаходилась зовні від машини.
Машина ЕНІАК започаткувала створення ЕОМ першого покоління.
В нашій країні перша ЕОМ була побудована в Києві в Інституті електротехніки Академії наук УССР в 1951 році під керівництвом академіка Сергія Олексійовича Лебедєва. Вона називалась МЭСМ (малая электронная счетная машина).
Машини першого покоління розміщувались у великих машинних залах, споживали багато електроенергії, вимагали охолодження з допомогою потужних вентиляторів. Програми для цих ЕОМ складались у машинних кодах, і цим могли займатись фахівці, які знають в деталях пристрої ЕОМ.
Друге покоління ЕОМ бере початок у середині 50-х років ХХ століття, коли на зміну електронним лампам прийшли напівпровідникові прилади. Напівпровідникові прилади (транзистори, діоди) були значно компактніше своїх лампових попередників, вони мали значно більший термін служби. Споживання електроенергії в нових ЕОМ було істотно нижчим. Навісний монтаж замінили. Завдяки застосуванню нової елементної бази почали створювати відносно невеликі ЕОМ, їх почали ділити на великі, середні, малі. В нашій країні були розроблені і широко використовувались серії малих ЕОМ “Наірі”, “Раздан”, розроблена в Київі машина “Мир”, машини середнього класу “Урал”, “М-20”, “Мінськ”.
Третє покоління ЕОМ почалось наприкінці 60-х років ХХ століття при заміні напівпровідникових приладів у пристроях ЕОМ на інтегральні схеми (ІС). ІС (мікросхема) – це невелика пластинка кристалу кремнію , на якій розміщується тисячі елементів: діодів, транзисторів, конденсаторів, резисторів. Застосування ІС дозволили збільшити кількість електронних елементів в ЕОМ без збільшення їхніх реальних розмірів. Швидкодія ЕОМ зросла до 10 мільйонів в секунду. Складати програми для ЕОМ стало під силу простим користувачам, а не тільки фахівцям.
У третьому поколінні було створено великі серії ЕОМ, які розрізняються своєю продуктивністю і призначенням. Це машини ІВМ 360/370 розроблені у США , розроблені в СРСР машини єдиної системи – ЄС ЕОМ.
Четверте покоління ЕОМ розпочалося у 70-х роках у процесі вдосконалення мікросхем, збільшенням їх надійності і щільності розміщених в них елементів. Це призвело до появи великих інтегральних схем (ВІС), в яких на один квадратний сантиметр доводиться декілька десятків тисяч елементів. Завдяки ВІС на одному крихітному кристалі кремнію стало можливим розмістити таку велику електрону схему , як процесор ЕОМ. Однокристальні процесори згодом почали називатись мікропроцесорами. Перший мікропроцесор був створений компанією Intel (США) на початку 70-х років, Це був 4-х розрядний мікропроцесор Intel 4004 , який містив 2250 транзисторів і виконував 60 операцій в секунду. Мікропроцесори поклали початок міні-ЕОМ , а пізніше персональних комп’ютерів (ПК). Почалася епоха ПК, яка продовжується і донині. Однак четверте покоління ЕОМ – це не тільки покоління ,що народило ПК, крім персональних комп’ютерів , існують й інші , значно потужніші Комп’ютерні системи Вплив ПК на уявлення людей про обчислювальну техніку виявився настільки великим, що з ужитку зник термін “ЕОМ” , а його місце міцно зайняло слово “КОМП’ЮТЕР”.